«Люблю я те, що не любити важко…»
Т.Васильєва. 

Я душу одягну у вишиванку
І українською скажу тобі – 
Люблю! Мій рідний краю, де щоранку
Я сонце бачу в небі голубім.

І трави, що гойдаються на вітрі,
Простори, що півсвіту обняли,
І краєвиди, що неначе титри
Летять. Летять, як з вирію бусли.

Я вас люблю, ліси і чорноземи.
Чому душа в сорочці, а болить?..
На серці плачуть втомлені дилеми.
Крізь душу голка шиє білу нить.

...Вишиванка – сакральне вбрання, яке додає віри в перемогу над злими духами, військовим сьогоденням, на повне і безповоротне повернення мирного неба України!
Ми, одягаючи вишиванку – бажаємо миру і радості від життя, плекаємо й оберігаємо рідну мову, і я бажаю нам, щоби жага до життя ніколи нас не залишала.
Нехай назавжди залишалася в серці кожного з нас – пам'ять Роду України – вишиванка! 
Ніколи не дозволяти ворогам глумитися з вишиванки!
В ній ми воскресаємо, долаємо ворогів, відроджуємо й оберігаємо рідні традиції і себе!
Будьте щасливими і здоровими, на радість своїм рідним! Хай буде мир і щастя на нашій рідній землі!
Борімося – поборемо! Нам Бог помагає! За нас правда, з нами Віра і воля Святая!"
#©Петро Кухарчук, м.Житомир